- Чи можна говорити про позитивні зміни в Україні в питаннях гендерної рівності в бізнесі та соціальній сфері за останні кілька років? Які, на вашу думку, основні досягнення та прогалини залишаються?
Безперечно, Україна зробила значний крок уперед у питаннях гендерної рівності, особливо в бізнесі та соціальній сфері. Ми бачимо більше жінок на керівних посадах, розширення мереж жіночого лідерства та збільшення підтримки жіночого підприємництва. Проте, якщо ми хочемо не просто святкувати прогрес, а й рухатися далі, потрібно чесно визнавати проблеми.
Прогалини залишаються, і досі існують упередження, що жінки менш компетентні у стратегічних чи фінансових рішеннях. Так само можна згадати відсутність рівного доступу до фінансування для жіночих стартапів, і, звичайно, подвійне навантаження через нерівний розподіл домашніх обов’язків. Важливо також розуміти, що рівність – це не лише “жіноча тема”. Ми маємо залучати чоловіків до цієї розмови, створюючи культуру партнерства, а не протистояння.
- Які, на вашу думку, найбільші виклики для досягнення гендерної рівності в Україні сьогодні? Як впливають поточні військові дії на ситуацію з рівністю? Як війна змінила роль жінок в українському суспільстві, зокрема в бізнесі, політиці?
Найбільший виклик – це системна зміна свідомості. Гендерна рівність – це не про “дати жінкам можливість”, а про перегляд усталених норм і створення простору, де рівність є базовою цінністю. Війна стала каталізатором змін: ми бачимо жінок на фронті, у волонтерстві, в бізнесі, у політиці. І це скоріше не виключення, а норма.
Проте, щоб цей прогрес не був тимчасовим, потрібне не лише визнання ролі жінок, а й побудова системної підтримки – від законодавчих ініціатив до освітніх програм. Дуже важливо не лише говорити про роль жінок, але й про спільну відповідальність – жінок і чоловіків – у побудові нового суспільства.
- Як можна підвищити рівень залученості жінок на керівні посади в політиці та бізнесі в Україні? Які конкретні кроки мають бути зроблені?
Перше – це доступ до ресурсів: фінансів, нетворкінгу, менторства. Жінки мають не просто “просити місце за столом”, а створювати свої столи. Друге – це законодавчі ініціативи, які підтримують баланс роботи та сім’ї, щоб жінки не мусили вибирати між кар’єрою і материнством.
Але найголовніше – це зміна культури. Лідерство – це не “бути схожою на чоловіків”, а привносити жіночу перспективу. Жінки не мають змінювати себе, щоб вписатися у старі правила гри. Вони мають змінювати саму гру. І в цьому процесі нам потрібно підтримувати діалог, шукати спільну мову з чоловіками та працювати разом.
- Яку роль повинні відігравати освіта та медіа в забезпеченні гендерної рівності? Як ви оцінюєте цей вплив нині? Чи він достатній?
Освіта – це фундамент. Якщо ми з дитинства пояснюємо, що дівчатка можуть бути лідерками, інженерками, президентками – ми вирощуємо покоління, для яких рівність не буде дискусійним питанням. Але освіта без медіа – це пів заходу.
Медіа формують наративи, і тут є велика відповідальність. Поки жінки у фільмах будуть “дружинами головного героя”, а в новинах будуть говорити переважно чоловіки – рівності не буде. Вплив є, але його недостатньо. Нам потрібні жінки-експертки в ефірі, жінки в книгах, жінки в історіях успіху. Бо ти не можеш стати тим, кого ніколи не бачив.
Окрім того, освіта має працювати не лише для жінок, а й для чоловіків. Нам потрібні освітні програми, які допоможуть зрозуміти, що рівність – це не загроза, а можливість для всіх.
- Як зміни в глобальній політиці щодо гендерної рівності можуть бути адаптовані в Україні? Які ініціативи, на вашу думку, мають бути впроваджені для наближення до європейських та світових стандартів?
Україна вже на шляху до інтеграції у світову практику, але важливо, щоб це не було просто “копіюванням” моделей, які не враховують контекст. Наприклад, квоти – це дієвий інструмент, але самі по собі вони не змінять культуру. Нам потрібно не просто ставити жінок на посади, а підтримувати їх, коли вони там опиняються.
Також варто фокусуватися на економічних можливостях для жінок – рівний доступ до фінансування, підтримка жіночого підприємництва, реформи у сфері праці, які дозволяють балансувати кар’єру і сім’ю.
Як країна, яка прагне стати частиною ЄС, Україна вже починає виконувати відповідні вимоги щодо гендерної рівності. Це важливий крок, бо європейські стандарти – це не лише про законодавство, а й про зміни в суспільстві. І якщо ми хочемо бути частиною цього простору, ми маємо не просто відповідати стандартам, а й впливати на їхнє майбутнє.